ВСУ: необізнаність про заповіт – поважна причина

Деталі

Створено: Четвер, 28 вересня 2017, 19:53

Відповідно до ст. 1270 ЦК України строк для прийняття спадщини становить шість місяців, протягом яких спадкоємець може звернутися до нотаріуса із відповідною заявою; однак на практиці спадкоємці частенько пропускають указаний строк.

Вихід у такому разі лише один – звернутися до суду для визначення додаткового строку для прийняття спадщини. У зв'язку з цим досить актуальною є правова позиція, викладена в постанові Верховного Суду України (далі – ВСУ) від 6 вересня 2017 року у справі № 6-496цс17, відповідно до якої необізнаність спадкоємця про наявність заповіту за певних умов може бути поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.

Ще донедавна шанси спадкоємця довести в суді поважність такої причини пропуску строку для прийняття спадщини, як необізнаність про наявність заповіту, були досить примарними1, та завдяки аналізованій правовій позиції ВСУ практика поступово змінюється.

Втім, починалося все доволі буденно. Так, відповідно до матеріалів справи позивач – спадкоємець за заповітом звернувся до суду з позовом про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини за заповітом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що про існування заповіту йому стало відомо лише після спливу шестимісячного строку, установленого законом для прийняття спадщини.

За результатами розгляду справи суд першої інстанції дійшов висновку (з яким пізніше погодяться апеляційний та касаційний суди), що необізнаність позивача про існування заповіту не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини, й відмовив у задоволенні заявлених позивачем вимог.

Не бажаючи миритися з таким результатом, горе-спадкоємець звернувся до ВСУ із заявою про перегляд ухвали касаційного суду з підстав неоднакового застосування положень  ч. 3 ст. 1272 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Як вже неодноразово зазначалося раніше, спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має у шестимісячний строк з дня відкриття спадщини (тобто з дня смерті особи або дня, з якого вона оголошується померлою) подати нотаріусу або в сільських населених пунктах – уповноваженій посадовій особі органу місцевого самоврядування відповідну заяву.

У разі ж, коли спадкоємець пропустив строк для подання заяви про прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити додатковий строк, достатній для її подання.

Однак чи є незнання спадкоємцем за заповітом про існування такого заповіту поважною причиною? Розмірковуючи над цим питанням, ВСУ вкотре підтвердив думку, висловлену у п. 24  постанови Пленуму "Про судову практику у справах про спадкування" від 30 травня 2008 року № 7, за  якою поважними причинами є такі, що "пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця".

Повертаючись до обставин справи, ВСУ зауважив, що згідно зі ст. 63 Закону України "Про нотаріат" нотаріус (а в сільських населених пунктах – посадова особа органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій), отримавши від спадкоємців повідомлення про відкриття спадщини, був зобов'язаний повідомити про це тих спадкоємців, місце проживання або роботи яких відоме, або здійснити виклик шляхом публічного оголошення або повідомлення у пресі.

Відсутність такого повідомлення чи виклику (а відтак – необізнаність особи про наявність заповіту), на думку ВСУ, створює для спадкоємця об'єктивні, непереборні та істотні труднощі на прийняття спадщини, а отже відповідає критерію поважності і, таким чином, є підставою для надання додаткового строку для прийняття спадщини.

Втім, з огляду на те, що суди не встановили, чи були додержані вимоги ст. 63 Закону України "Про нотаріат", ВСУ був вимушений повернути справу до апеляційного суду на новий розгляд, задовольнивши вимоги заявника лише частково.

• Попередня
• Наступна