Аналіз актуальних питань спадкування за законодавством України

Деталі

Створено: Вівторок, 24 листопада 2015, 17:53

Спадкування - це інститут цивільно-правових відносин, що існує вже сотні років, тому, відповідно, є майже досконало дослідженим та вивченим.

Однак, як показує практика, пересічні громадяни постійно зіштовхуються з тими чи іншими різноманітними проблемами, пов'язаними з укладенням заповітів, їх подальшим оскарженням, прийняттям спадщини, зокрема пропуском строку на прийняття спадщини. Існує чимало прикрих випадків, коли спадкоємець, поза волею спадкодавця, залишається без права на спадщину, внаслідок неправильного оформлення спадщини, відсутності всіх необхідних для отримання спадщини документів, а найчастіше -через необізнаність щодо основних вимог законодавства. Також спостерігається тенденція, спрямована на обходження проблем спадкування шляхом укладення цивільно-правових договорів дарування, довічного утримання, купівлі-продажу тощо. У цій статті спробуємо проаналізувати норми чинного законодавства України та судову практику стосовно спадкових та суміжних з ними правовідносин.

Для початку необхідно згадати загальні положення законодавства про спадкування. Так, згідно зі ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) . Відповідно, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкування може бути здійснене за заповітом або за законом, тобто відповідно до норм Цивільного кодексу України. Заповітом, у свою чергу, є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою. За загальним правилом, спадщина відкривається за останнім місцем проживання спадкодавця. Варто зазначити, що закон дозволяє спадкоємцю обирати: приймати спадщину чи не приймати. Така альтернатива є вкрай корисною у випадку, коли спадкове майно спадкодавця є невеликим, а вимоги кредиторів за його боргами є значними. Хоча тут важливим аспектом є також і те, що спадкоємець зобов'язаний задовольнити вимоги кредиторів спадкодавця лише в межах вартості спадкового майна.

Право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який бажає її прийняти та який постійно не проживав зі спадкодавцем, у 6-ти місячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини. Якщо спадкоємець протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. Саме з такою проблемою найчастіше зіштовхуються спадкоємці. Закон передбачає можливість вирішення такої ситуації шляхом надання згоди усіма спадкоємцями, що вже прийняли спадщину на подання спадкоємцем, що пропустив 6-ти місячний строк такої заяви. На практиці отримати такий дозвіл буває проблематично через внутрішні конфлікти між спадкоємцями.

На такий випадок ч. З ст. 1272 ЦК України передбачає можливість визначення додаткового строку для прийняття спадщини шляхом звернення з відповідним позовом до суду. Відповідно до Постанови пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» суди відкривають провадження у такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину, а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. Єдиною підставою для такого позову є поважність причини пропуску строку на прийняття спадщини. Вважатиметься причина, вказана позивачем поважною чи ні - вирішуватиме вже суд.

У таких справах цікавою є позиція Верховного суду України, який 4.11.2015, розглядаючи цивільну справу №6-1486цс15 постановив, що поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій. Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про смерть спадкодавця, то правові підстави для визначення додаткового строку для прийняття спадщини відсутні.

Здавалося б, якщо особі не відомо про смерть спадкодавця, то: пропущення строку на прийняття спадщини є логічним, але позиція ВСУ вкотре нагадує громадянам, що незнання законів не звільняє від відповідальності.

Ч. З ст. 1268 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-ти місяців після відкриття спадщини він не заявив про відмову від неї. Тобто при постійному проживанні зі спадкодавцем спадкоємець може не подавати заяву про прийняття спадщини, а сам факт прийняття ставиться у залежність від відсутності заперечень щодо спадщини у спадкоємця. Однак, неодноразово виникає ситуація, коли спадкоємець, що постійно проживав зі спадкодавцем, не подав заяву про прийняття спадщини, а нотаріус відмовляє у видачі свідоцтва про право на спадщину через недоведеність факту такого спільного проживання, адже місце реєстрації спадкоємця не завжди збігається з місцем реєстрації спадкодавця.

У такому випадку слід керуватися п. 3.22. Глави 10 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України», який визначає, що у разі відсутності у паспорті такого спадкоємця відмітки про реєстрацію його місця проживання, доказом постійного проживання зі спадкодавцем можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідного органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець на день смерті спадкодавця проживав разом зі спадкодавцем. У випадку неможливості отримати зазначені документи, єдиним шляхом вирішення такої ситуації є звернення до суду. Так, Відповідно до Постанови пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися до суду з заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Поширеним практичним аспектом у спадкових правовідносинах є визнання заповіту спадкодавця недійсним. Ініціюють такі дії, перш за все, спадкоємці за законом, яких спадкодавець з тих чи інших причин не згадав у заповіті. На такий випадок Цивільний кодекс України передбачає наступні підстави недійсності заповіту: заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Варто також зазначити, що відповідно до Постанови пленуму ВСУ №7 від 30.05.2008 «Про судову практику у справах про спадкування» заповіт, складений особою, яка не мала на це права, зокрема недієздатною, малолітньою, неповнолітньою особою (крім осіб, які в установленому порядку набули повну цивільну дієздатність), особою з обмеженою цивільною дієздатністю, представником від імені заповідача, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, згідно з ч. 1 ст. 1.257 ЦК України с нікчемним, тому, на підставі ст. 215 ЦК України, не вимагається визнання судом такого заповіту недійсним. Також, відповідно до згаданої постанови пленуму ВСУ, за позовом зацікавленої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо він був складений особою під впливом фізичного чи психічного насильства, або особою, яка через стійкий розлад здоров'я не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій та (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПКУкраїни).

Закон передбачає категорію спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. При цьому не важливо чи відбувається спадкування за законом, чи за заповітом. Відповідно до ст. 1241 ЦК України, до цієї категорії належать малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Законодавство передбачає, що вони успадковують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом. Для усунення від права на спадок зазначеної категорії осіб, спадкодавці, зазвичай, вдаються до укладення цивільно-правових договорів та заздалегідь відчужують спадкове майно на користь конкретних спадкоємців. Найпоширенішим є укладення договору дарування. Отже, які ж переваги має договір дарування перед заповітом? Переваги та недоліки обох правочинів можна зобразити у порівняльній таблиці (Таблиця 1).

Таким чином, можна стверджувати про більші переваги укладення договору дарування, ніж заповіту, основними плюсами якого є: право власності на майно переходить від да-рувальника до обдаровуваного одразу після підписання договору або після проведення державної реєстрації (для нерухомого майна); до вимог про розірвання договору дарування застосовується позовна давність в 1 рік; претензії на предмет договору дарування може бути пред'явлені лише у випадку, якщо дарувальник не був власником майна.

Отже, узагальнюючи все вищена-ведене, можна стверджувати, що незважаючи на те, що питання, пов'язані зі спадкуванням та спадковими правовідносинами, вже достатньо досліджені, громадяни постійно зіштовхуються з тими чи іншими практичними проблемами. Більшість з них вирішуються типовими, усталеними методами, що чітко прописані в законодавстві. Однак іноді виникають складні ситуації, що потребують детального аналізу та нових креативних юридичних шляхів їх вирішення. Саме такий підхід до вирішення проблем клієнтів використовують юристи та адвокати AO «Клочков та партнери».

Таблиця 1

Крістіан Фекийшгазі

Юридична Газета. 24 листопада 2015 p., №47(493)

• Попередня
• Наступна