Вимоги кредиторів до спадкоємців боржника: особливості правового регулювання, судова практика
- Деталі
- Створено: Четвер, 13 грудня 2018, 18:09
Універсальне правонаступництво, здійснення якого забезпечується інститутом спадкування, передбачає перехід не лише прав від померлої фізичної особи до інших осіб, а і її обов'язків, які в один момент переходять до спадкоємців у незмінному вигляді. Основною метою при цьому є забезпечення стабільності цивільного обороту завдяки гарантованій законом заміні третіми особами особи, яка вибула з його складу учасників. Розвиток ринкових відносин та поширення кредитно-банківських механізмів на широкі сфери суспільного життя обумовлюють потребу в нормативно-правовому врегулюванні зобов'язальних правовідносин і забезпеченні гарантій задоволення вимог кредиторів у разі смерті боржника й переходу обов'язків боржника до його спадкоємців.
Саме законодавчому регулюванню порядку пред'явлення кредиторами вимог до спадкоємців боржника та практиці розгляду відповідної категорії спорів вищою судовою інстанцією України й присвячено цю статтю.
Коло обов'язків, за якими кредитор може пред'явити вимоги до спадкоємців боржника
За загальним правилом, установленим ст. 1218 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України), до складу спадщини входять усі обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини й не припинилися внаслідок його смерті. Виняток із цього загального правила міститься в п. 5 ч. 1 ст. 1219 ЦК України, згідно з яким не входять до складу спадщини обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема обов'язки особи як боржника, передбачені ст. 608 цього Кодексу.
Стаття 608 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов'язаним із його особою та у зв'язку з цим не може бути виконано іншою особою. Тобто чинне законодавство не містить прямої норми, яка б визначала перелік обов'язків, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця і не можуть із цієї причини входити до складу спадщини. А втім, їх невиключний перелік можна окреслити завдяки тлумаченню ч. 1 ст. 515 ЦК України, яка до таких зараховує, зокрема, зобов'язання про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Таким чином, кредитори в зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою боржника, зокрема в зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, не можуть пред'явити вимоги до спадкоємців боржника.
Законодавець у ст. 1231 ЦК України встановив певні особливості спадкування обов'язків, що виникли з недоговірних зобов'язань, а також щодо сплати неустойки з договірних зобов'язань. Так, до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати майнову шкоду (збитки), яка була завдана спадкодавцем. Обов'язок із відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, а також обов'язок сплатити неустойку (штраф, пеню) переходять спадкоємцю лише у випадку і в межах присудження таких виплат судом зі спадкодавця за його життя. При цьому за позовом спадкоємця суд може зменшити розмір неустойки (штрафу, пені), розмір відшкодування майнової шкоди (збитків) і моральної шкоди, якщо вони є непомірно великими порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержано ним у спадщину.
Отже, кредитори не мають права вимоги до спадкоємців за зобов'язаннями з відшкодування моральної шкоди та зі сплати неустойки (штрафу, пені), якщо це право не отримало судового захисту за життя боржника.
Порядок і строк пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника
Вимоги можуть бути пред'явлені кредитором лише до спадкоємців, які прийняли спадщину. При цьому необхідно враховувати, що прийняття спадщини є вольовим актом, у якому спадкоємець утілює своє рішення прийняти спадщину чи свідомо не користується правом відмовитися від прийняття спадщини, тобто безпосереднє волевиявлення або презюмується (якщо особа проживала зі спадкодавцем на момент відкриття спадщини й не відмовилася від її прийняття), або реалізується в конкретній заяві спадкоємця.
Зі змісту ст. 1281 ЦК України вбачається, що вимога має пред'являтися кредитором безпосередньо до кожного спадкоємця окремо. Однак, зважаючи на положення Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, претензії від кредиторів спадкодавця може приймати також і нотаріус. Претензії мають бути заявлені в письмовій формі й прийняті незалежно від строку настання права вимоги. Про претензію, що надійшла, нотаріус доводить до відома спадкоємців, які прийняли спадщину, або виконавця заповіту.
Тобто кредитор має право пред'явити вимоги як безпосередньо до спадкоємця, так і до нотаріуса, який відкрив спадкову справу. Також не виключена й можливість відкриття спадкової справи за ініціативою самого кредитора.
Строки пред'явлення вимоги кредитором спадкодавця визначено ч. ч. 2 і 3 ст. 1281 ЦК України, норми яких зобов'язують кредитора протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.
Співвідношення цих строків зі строками позовної давності, а також правові наслідки їх спливу є питанням, що визначає долю чималої кількості судових процесів у категорії спадкових спорів.
Так, 28 лютого 2018 р. Верховний Суд виніс постанову в справі № 280/185/16-ц, у якій сформульовано позицію про те, що сплив строку, передбаченого ч. 2 ст. 1281 ЦК України, сам по собі не припиняє суб'єктивного права кредитора, що полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов'язання як у судовому порядку, так і без використання судового примусу.
Більш виваженою, на нашу думку, є позиція Верховного Суду, сформульована в постанові від 17.04.2018 р. у справі № 522/407/15-ц, що винесена Великою Палатою. У ній Верховний Суд роз'яснив, що визначені ст. 1281 ЦК України строки пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців і позовна давність є різними строками. Сплив перших має наслідком позбавлення кредитора права вимоги (припинення його цивільного права), а отже й неможливість вимагати в суді захисту відповідного права. Натомість сплив позовної давності не виключає наявності в кредитора права вимоги та є підставою для відмови в позові за умови, якщо про застосування позовної давності в суді заявила одна зі сторін.
Таким чином, сплив визначених ст. 1281 ЦК України строків пред'явлення кредитором вимоги до спадкоємців має наслідком позбавлення кредитора права вимоги за основним і додатковим зобов'язаннями, а також припинення таких зобов'язань.
Частиною 1 ст. 1282 ЦК України встановлено, що спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного в спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці в спадщині.
На нашу думку, не встановлюючи солідарного обов'язку спадкоємців щодо задоволення вимог кредиторів, законодавець створив можливість пред'явлення кредитором вимог лише до одного зі спадкоємців без закріплення права останнього на зворотну вимогу до інших спадкоємців. Зазначене порушує принцип справедливості як однієї із засад цивільного законодавства й підлягає усуненню шляхом відповідних законодавчих змін.
Частиною 2 ст. 1282 ЦК України визначено способи задоволення вимог кредитора: спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями й кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
Питання про те, чи може кредитор звертатися за захистом свого порушеного права в спосіб, відмінний від передбаченого ч. 2 ст. 1282 ЦК України, досліджував Верховний Суд під час розгляду справ № 645/3265/13-ц (постанова від 25.04.2018 р.) та № 192/2761/14 (постанова від 23.05.2018 р.). На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, у наведеній нормі права передбачається спеціальний, додатковий за своєю правовою природою, спосіб захисту цивільних прав та інтересів кредитора спадкодавця в разі, якщо спадкоємці не виконають його вимоги. Ані зі змісту, ані із системного аналізу наведеного правила у зв'язку з іншими нормами ЦК України Верховний Суд не має правових підстав зробити висновок, що такий спосіб захисту є єдино можливим. Тож Верховний Суд підсумував: застосування правила ст. 1282 ЦК України не виключає можливості застосування альтернативного способу захисту, зокрема п. 5 ч. 2 ст. 16 ЦК України про примусове виконання обов'язку в натурі. Тлумачення ж ст. 1282 ЦК України окремо від інших норм ЦК України позбавить кредитора права на захист своїх цивільних прав та інтересів у тому разі, якщо на час його звернення до суду з відповідною позовною вимогою майно, яке було передано спадкоємцю в натурі, не збереглося.
Отже, звертаючись до суду з позовом до спадкоємців боржника, кредитор має право обрати будь-який ефективний спосіб захисту свого порушеного права, не обмежуючись при цьому способами, передбаченими ч. 2 ст. 1282 ЦК України.
На підставі аналізу норм чинного законодавства, яке регулює питання пред'явлення кредитором вимог до спадкоємців боржника, і судової практики вирішення відповідної категорії спорів можна дійти висновку про те, що, незважаючи на роботу законодавця з метою вдосконалення правового регулювання спадкових правовідносин, уніфікацію правових норм, у тому числі тих, що регулюють спадкові правовідносини, на порядку денному залишаються певні проблеми правозастосовчого характеру, що вимагають законодавчого вирішення.
Олександр Омельченко.
Юрист&Закон. – 13 грудня 2018 року