Виїзд дитини за кордон без згоди батьків

  • Друк
Деталі
Створено: Вівторок, 12 липня 2016, 21:19

Питання виїзду за кордон дитини без згоди та супроводу одного з батьків завжди було актуальним і складним, оскільки фактично та юридично це площина сімейних стосунків в межах виконання батьківських обов'язків і забезпечення батьківських прав та інтересів самої дитини.

Сімейним кодексом України у ст. 141 визначена і встановлена рівність прав та обов'язків обох батьків щодо дитини, незалежно від того чи перебувають вони між собою у шлюбі. Ст. 155 Сімейного кодексу України встановлює, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків має ґрунтуватися на повазі до прав дитини, її людської гідності та не може здійснюватися всупереч інтересам дитини. Отже, законодавець однозначно визначив, що найвищою цінністю у сімейних стосунках є інтереси дитини. У батька й матері немає привілейованого права один перед одним щодо дитини. Незалежно від форми стосунків жінки та чоловіка, які вписані як батьки у свідоцтво про народження, пріоритетом у їхньому спілкуванні є виключно дитина. Усвідомлення змісту взаємовідносин мати-батько-дитина є вкрай важливим, оскільки досить часто питання виїзду дитини за кордон стає способом маніпуляції у батьків задля задоволення своїх власних амбіцій та інтересів, а жертвою «битви титанів» завжди залишається дитина.

То хто ж вона - дитина?

У розумінні ст. 6 Сімейного кодексу України дитиною є особа до досягнення нею повноліття. Але відповідно до динаміки цивільної правоздатності особи (здатність особи мати права та обов'язки) виокремлюють поняття малолітньої та неповнолітньої дитини. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею 14 років, а неповнолітньою -дитина у віці від 14 до 18 років.

У питанні виїзду за межі України дитини без згоди та супроводу одного з батьків ми зупиняємося на 16-річномувіці, оскільки з цього моменту дитина має право самостійно виїжджати за кордон. Таким чином, так зване «право заборони виїзду» діє для батьків до досягнення їхньою дитиною 16-річного віку.

Право заборони виїзду

Під «правом заборони виїзду» ми розуміємо спосіб захисту прав дитини та можливість контролю одним з батьків забезпечення інтересів дитини іншим з батьків, а також одночасний спосіб захисту батьківських прав того з батьків, хто надає згоду на виїзд дитини за кордон без його супроводу.

Наявність у батьків «права заборони виїзду» дитини за кордон є важливим та вирішальним у разі незаконного вивезення або утримання дитини за межами України. Цей факт підлягатиме обов'язковому доказуванню та дослідженню у судовому спорі щодо повернення дитини до України.

На жаль, «право заборони виїзду» не виокремлене законодавцем у жодному нормативно-правовому акті, але існування такого права та його зміст повною мірою розкривається Законом України №18 від 21.01.1994 р. «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та Правилами перетинання: державного кордону громадянами України, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України №57 від 27.01.1995 р. (зі змінами, внесеними постановою КМУ №724 від 25.08.2010 р.).

Ст. З Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відповідно до вимог Сімейного кодексу України, про які наголошувалось вище, встановлено, що виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється за згодою обох батьків та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18-річного віку.

Виїзд дитини, яка не досягла 16-річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, може здійснюватися: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків.

Тож зупинимося більш детально на тих виключних обставинах, коли нотаріальна згода другого з батьків не потрібна:

- якщо другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджується записом про батька у свідоцтві про народження дитини, та який (яка) відсутній у пункті пропуску; якщо у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким перетинає державний кордон громадянин, котрий не досяг 16-річного віку, або в проїзному документі дитини є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві чи в консульській установі України за кордоном.

- у разі пред'явлення документів або їх нотаріально засвідчених копій:

- свідоцтва про смерть другого з батьків;

- рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків;

- рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім;

- рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним;

- рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків;

- довідки про народження дитини, виданої відділом реєстрації актів цивільного стану, із зазначенням підстав внесення відомостей про батька, відповідно до ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України (під час виїзду дитини за кордон у супроводі одинокої матері).

Без згоди іншого - порушення права?

Таким чином, перелік підстав і документів, які дають право на виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків, є абсолютно вичерпним. Разом з тим така виключна конкретизація створює прецеденти неоднозначного застосування вищевказаних вимог у деяких об'єктивних обставинах.

Так, якщо ми розглядаємо виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків, коли другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, або коли є запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік у дипломатичному представництві або консульській установі України за кордоном, то впевнено стверджувати, що інтереси дитини та батьківські права того з батьків, який не супроводжує дитину, не порушені, можна лише у випадку наявності запису про вибуття на постійне місце проживання або ж відмітки про взяття на постійний консульський облік. Запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України може бути зроблений лише за наявності нотаріальної згоди того з батьків, який залишається в Україні. Взяття на постійний консульський облік можливе лише за наявності в паспорті громадянина України для виїзду за кордон запису або штампу про вибуття на постійне місце проживання.

Якщо ж ми говоримо про тимчасовий консульський облік, то в такому випадку обов'язкова нотаріальна згода одного з батьків, що залишається в Україні, не передбачена. Тому непорушність прав дитини та батьківських прав того з батьків, що залишається а Україні, може бути гарантована виключно лише порядністю того з батьків, що виїздить разом з дитиною.

Це ж стосується і випадків, коли другий з батьків є іноземцем або ж особою без громадянства, тому що вже сам факт цього, який зазначений у свідоцтві про народження дитини, робить неможливим повноцінну реалізацію «права заборони виїзду». Логічним є те, що законодавець спростив цю процедуру перетину кордону виключно в інтересах дитини, батьки якої, ймовірно, проживають у різних країнах, оскільки мають різне громадянство або ж взагалі його не мають, адже дитина має право на безперешкодне спілкування зі своїми батьками, незважаючи на їхнє місце проживання. Але на практиці задля захисту прав як дитини, так і її батьків це може стати на заваді.

Не врегулював законодавець ще один варіант виїзду дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків, а саме коли дитина і той з батьків, що її супроводжує, виїжджають з України на підставі посвідчень біженців.

Так, у практиці нашого юридичного бюро була справа про повернення дітей до України, яка слухалась в одному з Федеральних судів Сполучених Штатів Америки. Судовим рішенням діти були повернуті в Україну, але за 10 днів до приїзду вони та їхня матір отримали у Штатах притулок та, відповідно, посвідчення біженців, за якими таємно, без згоди та супроводу батька, виїхали з України без будь-яких на те перешкод. З'ясовуючи обставини перетинання дітьми кордону, було встановлено, що на одному з пропускних пунктів працівник прикордонної служби, оглянувши пред'явлені йому посвідчення біженців, сприйняв їх за аналогією як такі, що мають відмітку про взяття на постійний консульський облік, саме тому і випустив дітей у супроводі лише матері за межі України. Ця ситуація стала початком чергової судової тяганини у поверненні дітей, а якби це питання було врегульоване, то наслідки були б зовсім іншими.

Фактично, посвідчення біженця не є документом, який дає право на виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу одного з батьків. Отримання українцями статусу біженця в іноземних державах не позбавляє їх громадянства України, а тому перетинання ними кордону має здійснюватися за законами нашої держави. Однак отримання українцями статусу біженця свідчить про те, що вони мають право проживання в країнах притулку. Тож ця прогалина має бути врегульована законодавцем з метою захисту інтересів як дітей, так і їхніх батьків.

Виїзд дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків на підставі таких документів як свідоцтво про смерть другого з батьків, рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків, рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім, рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним або ж довідки про народження дитини одинокою матір'ю не потребують додаткових роз'яснень, адже всі вони констатують безспірні обставини, визнані державними та судовими органами.

Рішення суду - не завжди вихід

Хотілося б детальніше зупинитися на рішенні суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.

Таке судове рішення можливе лише у справах позовного провадження, що свідчить про наявність спору між батьками дитини щодо її виїзду за межі України. Досить часто саме ця категорія спорів красномовно свідчить про нерозуміння батьками дитини їхньої основної участі у її вихованні, повне нехтування інтересами дитини в особистіших конфліктах.

Так, деякі батьки звертаються до суду з позовами, в яких просять надати дозвіл на неодноразові виїзди дитини за межі України без згоди та супроводу іншого з батьків до досягнення дитиною 16-річного віку. При цьому той з батьків, що звертається до суду, нехтує основними засадами сімейного законодавства, порушуючи при цьому право другого з батьків на участь у вихованні дитини.

Верховний Суд України відмовляє у задоволенні подібних позовів, виходячи з положень ст. 141 Сімейного кодексу України, з посиланням на пп. 1 п. 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, а також визначає, що суди мають право ухвалювати рішення лише на разовий виїзд без згоди одного з батьків, не позбавленого батьківських прав, з обов'язковим визначенням строків перебування дитини за межами України та зазначенням чітко визначених країн перебування дитини у ці строки (Справа №6-23132св09).

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних та кримінальних справ зазначає, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди одного з батьків суперечить нормам матеріального права, які визначають рівність прав та обов'язків батьків щодо виховання дитини, чим фактично може позбавити одного з батьків дитини можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею (Справа №б-33303ск15).

Підсумовуючи викладене, хочеться зауважити, що з наведених вище проблем у питанні виїзду дитини за кордон без згоди та супроводу одного з батьків актуальними й повсякчасними залишаються саме особистісні стосунки між батьками дитини, які порушують найважливіше її право - бути щасливою дитиною щасливих батьків, зростати у мирі та злагоді, відчуваючи любов і турботу обох батьків.

Юлія Дузь
Юридична газета. – №29-30. – 12 липня 2016 року. – с. 22-23