Фіксація змісту інтернет-сторінки нотаріусом - квиток у минуле

  • Друк
Деталі
Створено: Вівторок, 10 листопада 2015, 17:35

Кабінет Міністрів на своєму засіданні 21.10.2015 схвалив проект Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту авторського права і суміжних прав у мережі Інтернет». Найближчим часом цей законопроект буде подано на розгляд до Верховної Ради України.

Однак, мусимо висловити певні зауваження щодо цього законопроекту.

В законопроекті, на жаль, зовсім не враховані питання розміщення гіперпосилань, фреймінгу та хотлінкінгу в розрізі можливої оцінки зазначених дій як використання твору (субправомочностей відтворення чи подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця й у будь-який час за їх власним вибором).

Хотлінкінг (англ. inline linking; hotlinking) - включення до структури веб-сайту файлів-зображень, які фізично знаходяться на інших серверах, за допомогою безпосередніх гіперпосилань. Не вдаючись у детальний технічний аналіз різниці тегів <embed> та <object>, зазначимо, що вони виконують ту ж функцію - включення до структури веб-сторінки файлів зі сторонніх веб-ресурсів, але щодо аудіовізуальних творів, музичних творів, творів мультимедіа. Крім того, стандарт HTML 5 дозволяє також використовувати теги <Video> та < Audio >.

Фреймінг (англ. framing) - включення до структури веб-сторінки інших веб-сторінок. У фреймах можуть бути як внутрішні сторінки веб-сайту, так і веб-сторінки з інших веб-сайтів.

З технічного погляду, зазначені технології не створюють нового чи похідного твору, не створюють копії твору, а відсилають до вже наявного, полегшуючи доступ до нього, і самі собою не є об'єктом правової охорони, хоча й містять у собі посилання на твір чи частину твору.

Для з'ясування, чи є розміщення гіперпосилання способом використання твору, необхідно розглянути, чи є розміщення гіперпосилання наданням (здійсненням) доступу до загального відома публіки або чи це є попереднім етапом для цього виду використання, і чи потребують такі дії дозволу правоволодільця.

Договором ВОІВ про авторське право у ст. 8 передбачено виключне право дозволяти будь-яке розповсюдження своїх творів серед широкої публіки через дротові або не дротові засоби зв'язку, включаючи розповсюдження своїх творів серед широкої публіки у такий спосіб, що представники публіки можуть мати доступ до таких творів у будь-якому місці та в будь-який час за їх власним вибором.

Положення Договору знайшли відображення в Законі України «Про авторське право і суміжні права»: до виключних прав автора належить право дозволяти або забороняти подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця та у будь-який час за їх власним вибором (п. 9 ч. 3. ст. 15).

Міжнародний досвід та практика

Відповідно до ст.3 Директиви №2001/29 ЄС держави-члени передбачають, що авторам належить виключне право дозволяти або забороняти будь-яке публічне подання своїх творів дротовими чи бездротовими засобами, у тому числі надання доступу для загального відома публіки до своїх творів таким чином, що будь-яка особа могла мати доступ до них з місця та в момент, обраних нею. Зазначена норма не регулює питання використання гіперпосилань, оскільки гіперпосилання є передумовою для комунікації (публічного сповіщення), а не самим матеріалом; те, що надає гіперпосилання, не є власне творами.

Аналіз судової практики в іноземних державах показує, що суди, здебільшого, не визнають розміщення гіперпосилань на твори як спосіб використання твору.

Так, у Російській Федерації у справі «АД Маргинем» проти Чернова А. А. (1999 р.) судом встановлено, що [...] відповідачем зроблено лише посилання на адресу місця знаходження роману «Голубе Сало», він не може нести відповідальність за зміст інформації та права третіх осіб на неї. Наявність посилання на цю адресу у відповідача або іншої особи не є порушенням авторських прав на вказаний роман і не є дією з його поширення, оскільки наявність посилання на роман не є поширенням (відтворенням) необмеженому колу осіб.

У Китаї в 2000 р. фізична подала до Проміжного народного суду Пекіну №2 на пошукову систему Sohu Aite (веб-сайт) через порушення авторських прав. На думку позивача, відповідач розміщував на своєму веб-сайті перекладені літературні твори позивача. Суд встановив, що Sohu Aite (відповідач) надає тільки пошукові послуги та гіперпосилання в пошуковій системі, а тому не несе відповідальність за пряме порушення авторських прав, однак має нести відповідальність за не усунення контрафактних матеріалів одразу після отримання повідомлення від правоволодільця.

У Нідерландах у справі «139609/К GZA 00-84622» (Algemen Dagblad BV & ors v. Eureka Internetdiensten) у 2000 p. Окружний суд м. Роттердам зазначив, що розміщення гіперпосилання не порушує авторські права[...] Розміщуючи твори в мережі Інтернет, позивач надав неявний дозвіл на використання назви у вигляді гіперпосилання.

У 2003 р. Верховний Суд Німеччини у справі «РарегЬоу IZR 259/00» встановив, що розміщення глибоких посилань не є порушенням ст. З Директиви. Особа, що встановлює гіперпосилання на сайт з об'єктом авторського права, який правоволоділець вже зробив доступним для публіки, не здійснює використання твору в розумінні авторського права, а тільки полегшує доступ. Доступ до твору стає можливим тільки через гіперпосилання і тому об'єкт стає доступним для користувача, який не знав URL адресу як точну назву джерела веб-сторінки в Інтернеті. Однак, це не відрізняється від посилання у друкованих джерелах.

У Норвегії у справі «ІІС120» (справа Napster.no) у 2005 р. Верховний Суд встановив, що розміщення на веб-сайті гіперпосилань на веб-сайти, на яких містяться MP-3 файли, розміщені без згоди правоволодільців, не обов'язково є наданням доступу для загального відома публіки.

У США у справі «Perfect 10 проти Google» (2006 p.), стосовно правомірності діяльності сервісу Google Image search, Апеляційний Суд Дев'ятого округу зауважив, що Google Image search надає лише HTML-інструкції, що направляють браузер користувача до сервера веб-сайту видавця, який і зберігає фотографічний твір у повному розмірі. Надання цих HTML-інструкцій не с тотожним показу копії твору. По-перше, HTML-інструкції є текстом, а не власне фотографічним твором. По-друге, HTML-інструкції самі собою не створюють порушення, адже зображення відтворюються на екрані комп'ютера користувача. HTML дає лише адресу твору у браузері користувача. Браузер взаємодіє з сервером, який зберігає копію твору, що порушує авторські права. Саме ця взаємодія і призводить до того, що твір, який порушує авторські права, відтворюється на екрані користувача.

У лютому 2014 р. Європейський Суд Справедливості у справі «Svensson v Retriever Sverige АВ» (Case С-466/12) у відповідь на преюдиційний запит від апеляційного суду м. Свеаланд (Швеція) щодо тлумачення ст.3 Директиви в контексті розміщення гіперпосилань у мережі Інтернет на твори, захищені авторським правом, зазначив, що будь-який користувач, який переадресовується на веб-сайт за допомогою гіперпосилання з іншого веб-сайту, входить до числа потенційних користувачів веб-сайту, на якому власне й розміщено твір. Відповідно, надання доступу до твору для загального відома нової публіки відсутнє і такі дії не потребують дозволу правоволодільця.

Тобто Європейський Суд Справедливості встановив, що розміщення на веб-сайті гіперпосилання на твір, який знаходиться у вільному доступі на іншому веб-сайті, не є публічним сповіщенням.

При цьому було зазначено, що дії, коли за допомогою гіперпосилання можливо отримати доступ до творів, розміщених на іншому веб-сайті, які знаходяться в обмеженому доступі, наприклад, через оформлення платного доступу (підписки), потребують дозволу правоволодільців і є наданням доступу для загального відома публіки. Надання доступу для загального відома публіки відбуватиметься і в тому випадку, якщо твір став недоступним на веб-сайті, на якому раніше він був розміщений у відкритому доступі або став доступним обмеженому числу користувачів, а на іншому веб-сайті доступ до матеріалів залишився можливим без дозволу правоволодільців.

Втім, Європейський Суд справедливості не конкретизував, що саме необхідно розуміти під обмеженим доступом. Допускаю, що під обмеженим доступом в цьому випадку мається на увазі будь-які технічні та організаційні засоби, призначені для охорони та захисту авторських прав (процедури реєстрації / верифікації користувачів, доступ за допомогою паролю, САРТСНА -комп'ютерна програма, яка захищає веб-сайт від ботів (інших комп'ютерних програм) шляхом створення та класифікації тестів, які можуть пройти лише фізичні особи, тощо).

Відтак вважаємо, що розміщення гіперпосилання, яке дозволяє отримати доступ до твору всупереч зазначеним технічним обмеженням, можна кваліфікувати як дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права, які в Україні, відповідно до п. «е» ст. 50 Закону, визнаються самостійним видом порушенням авторського права.

У п. 46 Постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» №12 від 17.10.2012 зазначено, що розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є їх відтворенням у розумінні ст. 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права». Сам факт розміщення на сайті відповідача твору чи об'єкта суміжних прав, тотожного об'єктові інтелектуальної власності, майнові права на який належать позивачу, свідчать про факт порушення таких прав відповідачем за умови, що останнім не подано суду доказів на підтвердження правомірності розміщення ним на своєму сайті спірного об'єкта інтелектуальної власності. Відтворення такого об'єкта з іншого сайту, без підтвердження правомірності використання об'єкта інтелектуальної власності, не може бути підставою для звільнення відповідача від відповідальності.

Таким чином, ВГС України встановив, що використання хотлін-кінгу, фреймінгу та вставлення творів у цифровій формі за допомогою тегів інтернет-розмітки є їх відтворенням і не звільняє особу-власника веб-сайту від відповідальності у випадку неправомірного розміщення зазначених об'єктів на інших веб-сайтах.

Однак такі дії не є субправомочністю відтворення.

Для аналізу, візьмемо судову практику в Європейському Союзі. Так, у справі «С-348/13 BestWater Internationab Європейський Суд Справедливості встановив наступне: якщо вільно доступний на веб-сайті твір включається до іншого веб-сайту за посиланням, використовуючи технологію фреймінгу, такі дії не можуть кваліфікуватись як надання доступу для загального відома публіки у розумінні ст. З, п. 1 Директиви 2001/29/ЄС, оскільки в зазначеному випадку не відбувається надання доступу для загального відома до твору саме новій публіці. Твір, що розміщується за допомогою зазначених технологій, вже є загальнодоступним для публіки. Відповідно, такі дії не потребують дозволу правоволодільців і не можуть визнаватись порушенням їхніх майнових прав.

Тобто включення до структури веб-сайту творів, які загальнодоступні, наприклад, на YouTube (чи іншому веб-сайті), не є порушенням авторських прав, але за певних умов. Так, ЄСС врахував своє попереднє рішення у справі «Svensson v Retriever Sverige АВ» щодо правомірності розміщення гіперпосилань у мережі Інтернет, в якому зазначив, що дії, коли за допомогою гіперпосилання можливо отримати доступ до творів, розміщених на іншому веб-сайті, які знаходяться в обмеженому доступі, наприклад, через оформлення платного доступу (підписки), потребують дозволу правоволодільців і є наданням доступу для загального відома публіки. Надання доступу для загального відома публіки відбуватиметься і в тому випадку, якщо твір став недоступним на веб-сайті, на якому раніше він був розміщений у відкритому доступі або став доступним обмеженому числу користувачів, а на іншому веб-сайті доступ до матеріалів залишився можливим без дозволу правоволодільців.

Таким чином, розміщення гірпер-посилань, хотлінкінг та фреймінг -за загальним правилом не стосуються субправомочностей використання твору.

Крім того, вбачається недієвим запропонований механізм забезпечення доказів у мережі Інтернет. Відповідно до положень Законопроекту «забезпечення доказів у мережі Інтернет здійснюється шляхом складення нотаріусом відповідного протоколу, що містить опис інформації, розміщеної в мережі Інтернет, та до якого додаються документи, в яких зафіксована інформація, розміщена в мережі Інтернет». Однак, розкриття змісту поняття «опису інформації» не надається. Як нотаріус буде здійснювати фіксацію у випадках хотлінкінгу чи фреймінгу?

Висновки

Авторські права порушує не саме існування веб-сторінки, а розміщення в мережі Інтернет окремого твору (творів) у цифровій формі. Такі твори можуть і не розміщуватись безпосередньо на досліджуваних веб-сторінках, а розміщуватись, наприклад, у складі веб-банерів таргетингової реклами. Протокол огляду сторінки в мережі Інтернет нотаріусами, так само як і інші візуальні способи фіксації, не включає огляд вихідного коду веб-сторінки, що вкрай важливо для визначення з якого ж саме веб-сайту відбувається використання твору (у випадках хотлінкінгу, фреймінгу й використання спеціалізованих тегів інтернет-розмітки, таких як <embed>, <object>, <video>, <audio>, <iframe>). Вбачається, що при проведенні фіксації змісту веб-сторінки в мережі Інтернет обов'язково повинен аналізуватися (чи принаймні зберігатися) вихідний код веб-сторінки. Саме за допомогою вихідного коду можливо встановити, на якому веб-сайті розміщений відповідний твір і, відповідно, визначити належного відповідача.

Жоден з візуальних способів фіксації змісту веб-сторінок не в змозі дати належне й достовірне уявлення про те, що ж насправді розміщується (і чи розміщується) на певній веб-сторінці та чи не була вона модифікована, оскільки такий спосіб є лише зовнішнім сприйняттям зображення, яке подається на пристрій виведення інформації, а не дослідженням її внутрішньої структури. Крім того, таке зовнішнє відображення може суттєво відрізнятися в залежності від програмного забезпечення, що використовується для проведення фіксації, версії операційної системи, роздільної здатності пристрою виведення інформації, регіонального обмеження доступу до веб-ресурсу за IP-адресою, обмеження доступу до веб-ресурсу протягом певних годин доби тощо. Внутрішня структура веб-сторінки (структурний елемент веб-сайту) є написаним на мові інтернет-розмітки твором, що існує у віртуальній формі та може мати програмний характер.

В цілому можна зазначити наступне: зміни у законодавстві щодо захисту авторських прав на об'єкти, розміщені в мережі Інтернет, є вкрай нагальними в сьогоднішніх реаліях, але зміни, запропоновані в цьому законопроекті, можуть призвести до негативних правових наслідків, що, у свою чергу, може бути більшою проблемою, ніж існує зараз.

Костянтин ЗЕРОВ

Юридична Газета. 10 листопада 2015 p., №45(491)