Нотаріат та адвокат: особливості професій та можливості співпраці
- Деталі
- Створено: Вівторок, 28 серпня 2018, 18:39
На наш погляд, під час реалізації конституційного положення про надання кваліфікованої правової допомоги виникають певні взаємовідносини нотаріату та адвокатури.
Відзначимо, що у нотаріальному процесі при класифікації суб'єктів нотаріальних процесуальних відносин виділяють три групи суб'єктів нотаріального процесу, де представника (адвоката) відносять до осіб, які ініціюють нотаріальне провадження або вступають у нього з метою охорони прав та інтересів інших осіб.
Висвітлення питань ролі адвоката в нотаріальному процесі є дослідженням інституту адвокатури під новим, ще детально не вивченим, кутом зору. Проте, щоб правильно визначити процесуальне становище адвоката в нотаріальному процесі як суб'єкта нотаріальних процесуальних відносин, необхідно розібратися в специфіці самої нотаріальної діяльності.
Відомо, що нотаріальний процес починається із звернення особи до нотаріуса в усній або письмовій формах. Адвокат може вступити в нотаріальний процес на будь-якій стадії. У такому процесі він може виступати замість особи, інтереси якої представляє, або виступати з такою людиною паралельно.
У випадках вступу адвоката в нотаріальний процес замість особи, чиї інтереси він представляє, звернення до нотаріуса формулює адвокат, а в разі особистої присутності особи та її представника-адвоката звернення до нотаріуса може виходити як від адвоката, так і від особи, інтереси якої представляє цей адвокат. Слід зауважити, що переговори в нотаріальному процесі в присутності осіб та їхніх адвокатів істотно відрізняються від переговорів, в яких беруть участь виключно адвокати.
Як стверджують науковці, представництва в прямому значенні слова тут немає, оскільки особи самі висловлюють свою волю на таких переговорах. Адвокат, найбільш ймовірно, є захисником інтересів і надає допомогу при формулюванні людиною своєї позиції.
Адвокат в нотаріальному процесі
Особливістю участі адвоката при представництві інтересів особи в нотаріальному процесі, на думку науковців, є те, що адвокат -це представник однієї особи, яка звернулася до нотаріуса за вчиненням нотаріальної дії. Всі його зусилля спрямовані на найбільш повне застосування своїх знань у галузі юриспруденції з метою повного та всебічного захисту прав і законних інтересів особи, якого адвокат представляє. Таким чином, сприяючи здійсненню конкретних інтересів особи, адвокат впливає на виникнення, перебіг і завершення власне всього нотаріального процесу.
Водночас нотаріус не є представником осіб, які звернулися до нього за вчиненням нотаріальної дії. Обов'язок нотаріуса на будь-якій стадії нотаріального процесу-дотримання нейтралітету та відсутність зацікавленості у вирішенні всіх питань, які виникають у цьому процесі. Однак існує інформація, роз'яснення якої є обов'язком нотаріуса. Звідси виникає наступне питання: де знаходиться межа між
юридичною консультацією та так званим «нав'язуванням» особі, яка звернулася за посвідченням правовідносин, своєї думки? На практиці, крім цього, зустрічаються випадки, коли особа, звертаючись до нотаріуса, чітко не уявляє собі, які юридичні наслідки вона хоче отримати, вже в розмові з нотаріусом сумнівається і в результаті може змінити свій намір, фактично враховуючи поради, які їй дав саме нотаріус, а не адвокат.
Нотаріусу необхідно пояснити особі правову ситуацію та зробити акценти на певні юридичні наслідки, до яких зможуть привести ті чи інші дії, які посвідчуються чи засвідчуються нотаріально. Ось саме в таких випадках участь адвоката з його компетентними порадами полегшувала б переговори між особою та нотаріусом і прискорила протікання самого нотаріального процесу. Одночасно участь адвоката на переговорах означає для нотаріуса, насамперед, вирішення справи на високому професійному рівні і дозволяє протистояти нереалістичним очікуванням.
Таким чином слід виділити спільні та відмінні риси між інститутом нотаріату та інститутом адвокатури. Спільне між ними полягає в роботі на одному «правовому полі» у сфері цивільного обороту та наявності багатьох принципово єдиних методів роботи - надання правових послуг, складання проектів документів, відображення в них волі учасників угоди. Однак між усіма представниками юридичних професій, що надають правову допомогу, є ряд істотних відмінностей.
На відміну від інших суб'єктів, що надають правову допомогу (приватно практикуючих юристів), діяльність адвокатів і нотаріусів не є підприємництвом. Згідно ст. 59 Конституції України, кожному гарантується право на одержання кваліфікованої правової допомоги, яка у випадках, передбачених законом, має надаватися безкоштовно. У межах чинної правової системи України саме на адвокатуру та нотаріат покладено функції з надання безоплатної або на пільгових умовах правової допомоги населенню.
Водночас адвокат чи нотаріус не має права відмовити в наданні правової допомоги особі, яка має право на її безоплатне отримання відповідно до закону, на відміну від приватних юристів, які займаються підприємницькою діяльністю, а тому довільно обирають клієнтів для своєї роботи. Надання безоплатної юридичної допомоги приватно практикуючими юристами ґрунтується лише на їх власному рішенні.
Професійні відмінності
Відмінностями нотаріату та адвокатури, на наш погляд, є наступні складові. Насамперед, діяльність адвоката та клієнта будується на основі договору доручення та має в цьому сенсі приватно-правовий характер. Адвокат є певною мірою «слугою клієнта» і захищає його інтереси. Саме на цьому ґрунтуються змагальні засади судочинства, коли адвокати кожної із сторін представляють докази в обґрунтування правоти свого клієнта.
Разом з тим, діяльність нотаріуса в силу її публічно-правового характеру відбувається в межах нотаріального провадження та жорсткої пов'язаності рамками закону. Нотаріус забезпечує для всіх учасників нотаріального провадження при вчиненні конкретної дії рівні правові умови, виконуючи обов'язок щодо забезпечення дотримання закону щодо всіх осіб, - у тому числі й тих, що не звернулися до нього, але права яких зачіпаються вчиненням нотаріальної дії. Тому взаємовідносини нотаріусів та осіб, які звернулися за вчиненням нотаріальної дії, мають публічно-правову, а не договірну основу.
Найбільш наочно публічно-правова основа діяльності нотаріату проявляється на прикладі спадкових справ. Ведення спадкової справи незалежним від сторін нотаріусом забезпечує врахування інтересів всіх спадкоємців, виявлення повного їх кола, забезпечення рівних на основі закону умов доступу до спадщини відповідно до волі спадкодавця.
Розмір оплати адвоката в силу її договірного характеру визначається угодою з клієнтом і багато в чому- успіхом ведення самої справи. Нотаріус, зокрема, державний, на відміну від адвоката, стягує державне мито за вчинення нотаріальної дії, а у випадках, визначених законодавством, - плату за надання додаткових послуг правового та технічного характеру. Відповідно до ч. 2 ст. 31 Закону України «Про нотаріат», за вчинення інших дій, покладених на них відповідно до закону, приватні нотаріуси справляють плату, розмір якої визначається законодавством у відповідній сфері. Тим самим закон немовби заздалегідь гарантує об'єктивність нотаріуса, який не має жодної зацікавленості у вирішенні питання на користь однієї зі сторін.
В силу публічно-правового характеру інституту нотаріату кількість нотаріусів була обмежена. Тобто не так давно існували обмеження кількості нотаріусів у певному окрузі, а нині ж ці «квоти» усунуто. Очевидно, це спростило доступ до професії, проте суттєво ускладнився контроль за роботою нотаріусів.
Так, нами неодноразово підкреслювалося, що результатом фактичного скасування обмежень чисельності нотаріусів стали вкрай негативні явища. Багато претендентів на посаду нотаріуса прагнуть розпочати діяльність у великих містах. Водночас багато округів не мають жодного нотаріуса. Така ситуація складається через відсутність критеріїв визначення необхідної кількості нотаріусів у тій чи іншій місцевості. Крім того, нечітко визначена кількість нотаріусів значною мірою впливає на неможливість здійснення ефективного контролю за їх діяльністю. При цьому адвокати самостійно регулюють свою чисельність.
Крім того, нотаріус не має права вчинення нотаріальних дій за межами свого нотаріального округу, тобто не може, на відміну від адвоката, працювати там, куди запрошують його клієнти.
Викладене не дає підстав принижувати або перебільшувати значення нотаріату або адвокатури в правовій системі України, оскільки кожен з цих правових інститутів займає своє місце. Якщо діяльність адвоката відбувається переважно в суді, шляхом відстоювання в змагальній формі інтересів клієнта, то діяльність нотаріуса - в рамках безспірної юрисдикції, оскільки він є представником і держави, і всіх осіб, які звернулися до нього за юридичною допомогою.
Катерина Чижмарь
Юридична Газета. – 28 серпня 2018 року. – №35(637)